Географія, демографія та ранній розвиток

Географія, демографія та ранній розвиток

У цьому документі представлено модель зростання, де виживання визначається ендогенно, а велика кількість природних ресурсів впливає на віддачу від праці. У географічних регіонах, де природні ресурси спочатку більш багаті, а клімат відносно більш гостинний, шанси на виживання вищі. Вища тривалість життя спонукає батьків витрачати більше своїх ресурсів на споживання та задоволення в старості. Отже, вони інвестують відносно більше в кількість і якість свого потомства. Інвестиції в освіту разом із зростанням населення зрештою спричиняють технологічний прогрес. У міру того, як рівень технологій покращується, а разом з цим зростає тривалість життя, географічно вигідна економіка входить у постмальтузіанський режим, під час якого зростає як народжуваність, так і рівень освіти. Зрештою, зростаюча віддача від освіти призводить таку економіку до демографічного переходу, під час якого тривалість життя продовжує зростати, а батьки мають менше, але більш освічених дітей. У регіонах, де географія є більш несприятливою, цей перехід не відбувається, і економіка залишається в пастці мальтузіанського режиму. Таким чином, облік ролі географії в розвитку допомагає пов’язати демографічний перехід із географією та показує, що географія впливає на економіку здебільшого опосередковано через вплив на рішення домогосподарств та демографічну ситуацію. Це також забезпечує основу для оцінки того, чому географія сьогодні може бути менш важливою.

Останнім часом точаться дебати щодо ролі географії в порівнянні з інституціями в економічному прогресі. Ця дискусія здебільшого точиться навколо того, чи географія чи інституції пояснюють відмінності в економічному процвітанні між країнами, і існує все більше доказів, які ставлять під сумнів прямий географічний вплив.¹ Тим не менш, більшість отриманих на сьогодні висновків узгоджується з думкою, що географічні характеристики були важливими для появи сільського господарства та раннього розвитку. Тому ця стаття представляє уніфіковану теорію економічного зростання, яка зосереджена на географії в дуже довгостроковій перспективі. Таким чином, він пов’язує ранній розвиток і демографічний перехід із географією та показує, що основні ефекти діють опосередковано через вплив географії на економічні рішення домогосподарств і демографічні показники. Представлена ​​структура також дає оцінку того, чому географія сьогодні може мати менше значення.

20 століття стало свідком дивовижної зміни стандартів життя в Західній півкулі. За консервативними оцінками, наприклад, середній дохід у Сполучених Штатах зріс у десять разів за останні 125 років. Різке підвищення рівня освіти, збільшення тривалості життя та значне зниження народжуваності та смертності також характеризували цей період швидкого накопичення багатства в «індустріалізованих країнах».

Два факти роблять цей прогрес ще більш примітним: по-перше, сьогодні існують величезні відмінності в економічних умовах у всьому світі. Оприлюднена оцінка Світового банку, наприклад, показує, що приблизно один мільярд людей все ще живе менш ніж на один долар на день.² А дохід на душу населення багатих промислово розвинутих країн приблизно в 25 разів перевищує дохід бідних країн Африки на південь від Сахари. Існуючий великий розрив у розподілі доходів між країнами є, здебільшого, проявом стійкого економічного прогресу, який мав місце в Європі та деяких її відгалуженнях у минулому столітті. По-друге, людське існування здебільшого було синонімом нещастя. Навіть після того, як близько 10 000 років до нашої ери людські суспільства закріпилися і створили перші аграрні економіки, умови життя істотно не змінилися.